Чайлдфрі – не такі, як усі

Якщо цієї теми сьогодні й торкаються, то говорять більше про них, аніж із ними. Українські добровільно бездітні (на відміну від своїх західних і навіть російських «колег») не ходять вулицями з плакатами «Дітям – ні!», не вимагають у парламенту захистити їхнє право жити для себе, а не піклуватися про продовження роду, не малюють на парканах свою символіку. Тому виявити їх у довколишньому просторі не так легко. Але вони є. І щороку їх стає більше.

Чайлдфрі – з англійської «вільний від дітей» – це здорові у фізичному плані люди, що свідомо не бажають мати дітей. Їх не варто плутати із чайлдлес – тими, хто не може мати нащадків через проблеми із репродуктивним здоров’ям. Ті, хто не бажає витрачати життя на потомство, існували в суспільстві завжди, але як суспільна група вони почали оформлюватися тільки після 1992 року, коли проста американська вчителька Леслі ЛАФАЙЄ, скориставшись благами науково-технічного прогресу, створила першу в світі соціальну мережу чайлдфрі. У Росії спільнота ЧФ у віртуальному просторі існує з 2004 року, на українському сайті копірайт датовано 2006-м.

Інстинкт, який ніколи  не прокинеться?

Аню я знайшла на ЧФ-форумі. Захотілося «з перших рук» дізнатися про мотиви людини, яка заявляє: ніколи не матиму дітей! Поговорити не про ЧФ, а з ЧФ. Ми спілкувалися по Інтернету, але не на форумі, де відвертості заважають сотні пар очей, які читають переписку.

Їй 27 років. Народилася й виросла в Сумах. Закінчила університет у Дніпропетровську. Працює менеджером банку в Києві. Живе в цивільному шлюбі. Чайлдфрі називає себе більше трьох років.

Запитую: як ти усвідомила, що ніколи не матимеш дітей? Прокинулася зранку й зрозуміла: я – чайлдфрі?

Вона пише: «Та ні. Це прийшло з часом. Постійно думала: материнський інстинкт – це нормально, колись він увімкнеться, і я мріятиму про дитину. Мої одногрупниці в університеті виходили заміж, народжували, а мій інстинкт спав. А потім поступово сама собою з’явилася тверда переконаність: він ніколи не прокинеться. Не знаю, як це пояснити – просто в мені живе ця переконаність. Якось знайшла на сайті матеріал про чайлдфрі й зрозуміла, що це про мене».

Мотивів, що обґрунтовують свідому бездітність, якщо не безліч, то багато. На одному з «профільних» сайтів наведено п’ять груп (загалом – більше 30) причин. Найпоширеніші – бажання зробити кар’єру й не ускладнювати життя зайвими турботами; відсутність біологічної й психологічної потреби народжувати; страх зіпсувати фігуру, підчепити якусь хворобу, померти при родах; складна демографічна, екологічна, економічна ситуація, за якої народжувати дітей аморально, бо цим прирікаєш їх на постійні муки.

Самозакоханість  чи хвороба?

Запитую: сон материнського інстинкту – єдина причина твого ЧФ?

Аня пише: «Головна, але далеко не єдина. У мене класна робота, чудові перспективи. Народити – означає випасти з життя на якийсь період, хай навіть не дуже тривалий. Потім повернути втрачені позиції буде важко. Я не хочу жертвувати собою. ЧФ – це, якщо хочеш, така форма самозакоханості й самозацикленості».

Із психологічної точки зору небажання мати дітей не можна вважати хворобою. Найчастіше це наслідок нещасливого дитинства й жорстокого ставлення батьків або, навпаки, «гіперопіки» в ранні роки, що призводить до страху відповідальності, страху вирости, подорослішати, стати самостійними. Найчастіше десь ближче до 35 років цей страх минає – просто людині треба дати час. Але оточення (батьки, які мріють про онуків; друзі з дітьми, які не втомлюються запитувати: а ви коли?) тисне, змушує відчути себе неповноцінним, тим самим тільки погіршуючи ситуацію й формуючи обізленість до світу й особливу ненависть до дітей.

А що каже  церква?

Запитую: ти ж єдина дитина в родині. Як твої батьки ставляться до перспективи ніколи не поняньчити онуків?

Аня: «Спочатку вважали чайлд­фрі повною дурістю, але коли зрозуміли, що я серйозно, почали «психологічну атаку», постійне «промивання» мізків. Мама сказала, що це все одно, якби я була лесбіянкою».

Християнські церкви ставляться до чайлдфрі приблизно так, як до гомосексуалістів і одностатевих шлюбів. Першим із високих сановників заговорив про це попередній Папа Іван Павло ІІ, який різко засудив ЧФ. За християнським віровченням, дитина – дар Божий, і людей, які цього не усвідомлюють, деякі священики називають зараженими дияволом, язичниками. На противагу ЧФ довелося навіть вигадати власне віровчення – Кібер-Церкву Ісуса Христа (вони мотивують свою бездітність Ісусовим прикладом, який у досить солідному віці не нажив потомства).

Запитую: ти віриш у Бога?

У відповідь: «Мабуть, усвідомлення себе чайлдфрі не заважає вірити. Зрештою, те, що комусь не хочеться мати дітей – не їхня ініціатива, а рішення звідкись вище. Але складно все це. Легше про такі речі не думати».

Чи є чайлдфрі  серед батьків?

Статистика засвідчує жахливу цифру: у США визнає себе чайлд­фрі більше 8% дорослого населення (у нас їх поки ніхто не рахував). Ще одна цифра – заслуга російських статистиків, які стверджують: кожен десятий російський чайлдфрі має дітей, але це не змушує їх відчути себе батьками. Такі люди заводять дітей приблизно з тією мотивацією, як тоді, коли купують модну річ: щоб було, щоб не гірше, ніж у інших. Або ж здаються під тиском батьків: хотіли внуків – отримайте. Для особливо агресивно налаштованих ЧФ сьогодні вигадали ще одне означення – чайлдхейт (з англійської – ненависть до дітей). Такі люди, навіть маючи власних дітей, називають їх трутнями, стерв’ятниками, іншими мало літературними словами.

Запитую: те, що ти чайлдфрі, якось впливає на сприйняття тебе оточенням?

Аня: «Узагалі-то у нас дуже мало людей, які знають, хто такі ЧФ. А ще менше тих, хто розуміє, що значить бути ЧФ. Найгірше, що іноді нас сприймають як бездушних воїнів, які готові з мечами йти світом, вирізаючи немовлят. А ми просто хочемо, щоб нас залишили в спокої й не заважали жити, як нам хочеться».

Чайлдфрі – люди в самому розквіті життєвих сил, середній вік – приблизно 30 років, майже всі з вищою освітою. Більше 80% із них живе в шлюбі.

Розбещеність  чи філософія?

Запитую: твій цивільний чоловік – чайлдфрі?

Відповідь: «Він нормальний 26-річний чоловік, якому діти поки ні до чого. Йому зручно із жінкою, яка не буде скиглити «хочу дитинку» й не намагатиметься затягти до РАГСу. Колись, можливо, він захоче сина, щоб грати з ним у футбол і їздити на рибалку. Тоді я його не триматиму. Мабуть».

Історія давно засвідчила: рівень народжуваності обернено пропорційний рівневі життя – чим вищий рівень життєвих стандартів, тим нижчий рівень народжуваності. Підтвердження тому – майже всі демографічні вибухи ставалися після глобальних катаклізмів. Кризовий 2009-й в Україні став рекордним за народжуваністю за останнє десятиліття. Але не можна закривати очі на те, що в нашому суспільстві поступово формується нова соціальна група, для якої бездітність – не кара, не трагедія, а стиль життя, філософія, особлива система поглядів на світ. Люди не прагнуть реалізувати себе в дітях, натомість вони мріють про кар’єру й високий соціальний статус.

Запитую: чайлдфрі дійсно робить тебе більш «фрі»?

Аня не задумується: «Ні. Мені однаково треба вставати о шостій, щоб встигнути на роботу, звітувати перед начальством, платити кредит за пральну машину, готувати їсти. Свобода – річ дуже відносна. Діти не заважають почувати себе вільним, якщо вони бажані й улюблені. А їх відсутність не убезпечує від жодних проблем».